Вам часом не траплялися фото, закладені тильним боком у кишеньках старих альбомів? Якось я довго нишпорила архівом мого дідуся і надибала на таку от фото-ничку: там були маловідомі мені люди (родичі старшого покоління у молодому віці) всі у траурі, скорботі і блідолиця жінка у труні. Як виявилося, то була моя прабабця. Її передчасна смерть випала на час захоплення фотографією мого дядечка і він наклацав мармурових бабусиних ликів (інших її фото я не знайшла).Виявляється у середині 19 і на початку 20 століть посмертне фото було доволі вигідним комерційним напрямком моїх колег. Мабуть, одна із причин була та ж, що і в мого дяді – відсутність прижиттєвих портретів, або ж якесь особливе сприйняття мертвого тіла.
Лики людей на посмертних фото, заманюють мене у власне уявне кіно, що знялося в голові після прочитання «Незабвенной» Івліна Во.
«- В прошлом месяце к нам поступил Незавбенный, который утонул.труп его целый месяц находился в океане был опознан только по ручным часам. Наши так обработали этого жмурика – сказала моргопроводница – что он у нас стал ровно жених!»
Там, хто забув, мова йшла про гротескні ритуали поховання, - макіяжі покійним, що надавали «спокійно-філософського» чи «зосереджено-рішучого» виразу обличчя.. Глибина твору значно об’ємніша за ці описи, але саме вони спливають, коли споглядаєш на більшість з цих фото. Деякі покійні сидять на стільцях у оточенні родичів, більшість із макіяжем. Насправді практика таких портретів дуже давня, це робили раніше художники. Але для фото це був особливий період, який більш ніколи не повертався.
Мабуть, тільки-но людство отримало змогу робити найбільш точні зображення людей, так і згас інтерес до посмертного увіковічення. У всякому разі, сучасниками такі речі розцінюються, як прояви некрофілії.
У всякому разі, із цим історичним жанром фотографії варто познайомитися.
Підготувала Марина Куценко, фотограф СтудіїФотоЛялька
Немає коментарів:
Дописати коментар