Обожню ім’я Віра. Це так лаконічно і глибоко. Так звали мою золоту мамочку. Чотири ненав’язливі букви, а в них читаєш і любов, і смиренність і чисті антиегоїстичні тенденції..
Коротше, днями я фотографувала дівчинку Віру. Вона займається йогою, не вірить у магазинні креми для шкіри, користується оливковим маслом і має дуже багато пар сандалів.
Дівчину Віру легко фотографувати, вона люблячи дивиться в об’єктив, вона швидко вірить у запропоновані обставини.
Колись у Віри був коханий хлопець-фотограф. Про це вона згадує із красивим ностальгічним зітханням. Адже, як це класно коли люблячі очі оснащені камерою! (От і я кажу своєму коханому, як йому шалено пощастило, і що дарма він так рідко користується моїми фото-бонусами, все ж так не вічно, милий). Але потім їй стає веселіше, коли вона згадує, що він був просто пейзажистом і сфотографувати навіть кохану дівчину йому було важкувато. Від цього вона починає сміятися і кружляти подолом сарафану. А й справді, від пейзажистів дівчатам мало толку.
Марина Куценко,
фотограф, інструктор йоги, фото-драма-терапевт
