Мкхх! Брр! Вух! Ну все. Майже рік і я згадала, що є пішущім фатографом. Коротше, я прєриваю мою мауну і цілком натхненно обіцяю пописувати свої хвото-гостроти. Адже ж було у мене більш-менш стабільних півтора читача (вони навіть дуже сумували, я відчуваю!:). І знаєте, навіть не читач, із якого може вирости потенційний клієнт, мотивує пішущого фотографа до дії. Це, що не кажіть, зов души, графоманська терапія і освобождєніє от мислє-шлака. Ось десь так чи щось подібне.
Із останнього фото-впєчатлєній - це моя улюблена тема - сімейна фотографія. Буквально у неділю трапилося знімати дві сім'ї - одна по замовленню, інша - друзі. Крім різних цікавих і не дуже моментів вирізнилося одне - у обидвох сім'ях дочки (а їм близько тридцяти) сіли по середині між батьками, і, згадавши свої дитячі фото, широко і наївно відкривши очі, обійняли своїх маму і тата.
Ну і що? Фото для інших людей ніякого шедевру не являє - але б бачили ви їхні аури у цей момент, як вони заряджалися любов'ю, теплом і турботою у цей момент! І, я, будучи учасником сесії відкритих сердець теж якось вплітаюся у ці потоки і така сентиментальна радість наводнює очі!
Немає коментарів:
Дописати коментар