Говорила мені моя наставниця, не великого розуму це діло фотографувати. Але ж все по обумовленості! Часом мені тільки телефонує клієнт і по тягучій енергії в голосі я вже чую, що це очєрєдной Лізун. Якась капость, якій і не фотографії треба, а просто енергії покушать. Якщо можна я відмовляю цю людину фотографуватися, однак це тільки спонукає на неминучість нашої фото-зустрічі. І я, від жадібності чи то догідництва берусь за провал.
Це трапляється десь раз на рік, і недавно знову сталося. Ці люди часто дзвонять, дізнаються про тебе різну інформацію, щоразу уточнюють деталі, думають, знову дзвонять. Вони торгуються. Знову думають і знову дзвонять. Вони відчувають коли ти їси, або коли лежиш у ванній, вони виловлюють телефоном тебе на концерті і під час йоги - їм потрібна твоя енергія у максимально соковиту піковість. Оп - бемс - і не стало. Вірніше, якщо усвідомлено до цього підходити, то все залишиться, але все рівно, як яблуко надкушене.
Пофотографувавшись вони довго сумніваються чи гарні. Вони хочуть замазати всі пори, родимки і зморшки, а потім запитують, чи не пластмасові вони на вид. Так, пластмасові. Тоді просять повернути як було. І ще сумніваючись, вторгаються своєю лизунячою енергією у твій простір із проханнями дофотографуватися, дофотошопитися, пообщатися, словом..
Лізуну потрібна любов, увага, поглажування і визнання. Тобі навіть шкода дивитися на його зморщену і виснажену душу. Однак Лізуни проти терапевтуватися, вони жадібні і хочуть урвати шмат і побігти, їм подобається певна агресія у здобутті енергії. Це не відповідає довірливій атмосфері у якій можна дійсно із фотосесії зробити терапію. Це стає нецікаво.
- І яка із цього вторинна вигода?, - як любить казати мені мій внутрішній образований псіхолаг. - Може таки більша усвідомленість у спілкуванні і більша добірність із тими на кого медитуєш через об'єктив.
Немає коментарів:
Дописати коментар